Стають важкими ранки, палять безсонні ночі... Як важко пізнавати, що ти мене не хочеш... Коли вином червоним, а інколи і віршем Я відганяю думку, що поміж нами – інший.
Коли мовчать слова, коли у звуках — мряка, Коли в душі не спокій, а скавучить собака. Коли дере у горлі не від жаги горілки, Заходяться сороки, розгойдуючи гілку...
Коли забув про радість, звикаючи до болю, Коли п'янка Фортуна не бавиться з тобою... Коли навколо — зрада, коли країна — гине, Коли твою надію вкладають на коліна...
Стисни в кулак долоні, збери себе до купи, Кинь лихом об підлогу, твій день от-от наступить... Облиш липкий тягар щоденної навали... Немає тих фортець, щоб козаки не брали!
Я, наверное, сдуру приму пару-троечку кружек! И попробую, в хмель уплывая, хоть что-то понять. Это ж надо, не весел и щеки полезли наружу, И слова не бегут в мою голову, в душу, в тетрадь...
Разрыдался февраль, вместо снега – холодные капли, Вместо скрипов, под обувью – влажная скользкая гладь. Не иначе, как что-то во мне, безвозвратно оттяпали. Попросили бы, правда, я отдал бы. Смысл мне врать?
И меня не затянет к себе алкогольная глупость. Не заставит кого-то винить, упрекать, уличать и т.д... Я несу в своем сердце любовь, я наверно ее попрошу пусть... Пусть каким-то немыслимым способом скажет об этом тебе.
До чого ж ти чудова - малюєш, пишеш вірші... Він прагне твого слова, але кохає іншу. До чого ж ти красиво! Солодкі, чисті очі, Чому ж він не з тобою проводить свої ночі?
За роками
