Можливо ти щаслива, можливо треба більше, Можливо недостатньо моїх ліричних віршів? Можливо для кохання вірші – то вже не ново, А треба тільки погляд, потрібне лише слово.
У неділю, зранку, в січні, за двадцяте Сипав білий попіл, все робилось сивим. Видно хтось на небі відчинив дверцята, Припросивши зиму ткати білий килим.
Щедро засівало, ніжно вітер віяв, Горобці пихаті хилитали віти... На пухнасті шуби, на дівочі вії Лагідно вкладались – білосніжні квіти.
Цілий день і вечір пелюстки, кружились, А на ранок – диво, гарно хоч кричи! Господиня-ткаля – заховала сірість Під м’якенькі ковдри виткані вночі.
Холодный, серый город – бетонная кольчуга. Не замечаем время, эмоции, друг друга... На лавочках старушки, с оскалом, моют кости. На дачу – раз в неделю. Раз в месяц к теще, в гости.
За роками
