У мене є країна, у мене є кохання... Нізащо не покину те небо, зірку ранню. Тих спогадів те дійство, що тут зі мною стало Усіх, хто є близькими, усіх, кого не стало.
Коли зібрав зерно, у погребі картопля А на горищі сонях і кукурудза сохне... Присісти в холодку і випити водиці, Понюхати як пахне міжгруддя в молодиці.
Поділ – невичерпна і чиста святиня віків, Розкреслений рейсами перших відкритих трамваїв. Об’ємна бруківка у світлі нічних ліхтарів, Духовне зерно України, я вас запевняю!
Хіба він знав, що щось подібне може статись, Що зможе враз, без тями закохатись? Перетворити на життя безликі будні, Відчути драйв, повірити в майбутнє…
За роками