Знову травень відвідав парки рідного міста. Одяглися каштани у яскраве намисто. На дитячих майданчиках – гомін малечі. Демонструють дівчатка оксамитові плечі...
Покошено траву, як треба, по росі. Кохана, ніжно запросила до сніданку... Картопелька, шкварки, солодкі карасі, Чарчина... Бо не треба більше зранку.
А поряд – просто солод з молоком! Красива, запальна, звичайно, пишнотіла... Пусте, що снідав салом з часником, Бо козакові – надто закортіло!
Біленьке ліжко, наче аж блищить У вранішньому сонячному сяйві. Й сорочка, й спіднє скинуто за мить, Вони не те, щоб не потрібні – зовсім зайві!
Вологість, пристрасть, поєднання тіл, Обійми, поцілунки нижче, ближче... Нема в кохання правил, чи мірил! Не стримуються зовсім, а навіщо?
А за вікном – заходяться пташки! Гуляє вітерець по випраній фіранці... В небесній канцелярії є запис, від руки: "Козак, зачаття у коханні, дата, вранці."
За роками