Пословица гласит: не делай зла другим, Верстай свои дела и не мешай прохожим... У всех своя стезя, свой хлеб, свой взгляд, свой Рим, Свой в Риме Колизей, а в Колизее – ложе!
Кому-то не понять, кому-то не постичь, А кто-то – зачеркнул, былую дружбу, спором. Кому-то невдомек – принять, стерпеть, простить... И продолжать творить, не щелкая затвором!
Он не боится жить, он не стыдится слов. Он сбросил удила, он перерезал стропы... Кого-то это рвет! Плевать, ведь он – таков: Правдив и чист душой – мой друг, мой добрый Степа.
Чому не з ним сьогодні перину розділяєш? Чому не відчуваєш усе, чого бажаєш? Чому сумні без нього безжальні чорні ночі? Чому жаданий образ – щораз закривши очі?
Бо у твоєму серці живуть слова гарячі, Вони не знають суму, вони не знають плачу... Бо твої очі знають, хто ті слова розкаже. Але не він сьогодні з тобою поряд ляже...
Але не він сьогодні твої цілує руки, Сьогодні його доля – страждати від розлуки, Чекати повідомлень, бурлакувати тьмою І думати: а й справді, чому не він з тобою?
За роками