А за вікном так гарно, роздивись. Блукає осінь. І у жовтім листі Малеча скаче. Саме так колись ти Разом із птахом відлітав кудись. І розглядав дерева у намисті У бурштиновім.
А зараз ти шануєш кожну мить. Спитай тихенько в бабиного літа Чому не залишаєшся, куди ти? Воно - тобі всміхнеться, промовчить. І подарує різнобарвні квіти. Такі чудові.
Осіннє сонце, скільки тобі ще Всміхатися, даруючи хвилини Тепла, що кілька діб і нас покине? І відлетить з чаруючим ключем, Що створюють родини журавлині. Аж до весни.
Покриє землю біле полотно. І будуть пам'ятатися одежі З червоно-жовтих зніжених мережив, Що якось заглядали у вікно, Без усіляких зайвих застережень... Як уві сні.
Избегая напутствий в нелепых своих словах, Как же хочется уберечь сыновей от плах. Матерей уберечь от слез, и красивых жен. Заковать навеки снаряды в склады и в рожек - патрон.
Избегая возможности в лица ворья смотреть, Как же хочется наказать подонков за кровь и смерть. Показать моральным уродам как пахнет боль, Как от шага пешки зависит король, порой.
Избегая возможность одеться в мантию и вершить, Как же хочется просто поверить, понять, простить... И не тратить жизнь на потоки ненужных фраз. А дарить любовь. Безвозмездно дарить, сейчас.
И не ждать ничего в ответ. Просто мыслить и жить любя. А вот здесь я соврал. Обретая взамен себя.
За роками
