Рубрики: Коли природа чиста і п´янка

Весна постукала у двері.
Весна хапає за волосся.
Не розумію що зі мною
Сьогодні вранці відбулося.

Рослини тягнуться до неба,
Шикуючись немов солдати.
Мені так хочеться з птахами
У тому небі політати.

І без вагань пірнути в хмари,
І копирсатися мов діти...
Зловити під пахву веселку,
Роздати всім, хто любить жити.

16.04.2014 року 

Рубрики: Російською | Я думав про кохання

Жизнь состоит из нескольких страниц.

Одна пустая, две без информаций.

Ты на четвертой расписал как шляться,

На пятой только бесконечность лиц,

В которых ты не смог узнать себя.

А на шестой, все те кто очень близок.

Кому до фени сверху или снизу.

Кто жил не в ком-то, для кого-то, для...

Упала ночь и в сумерках огней

Ты видишь постоянно чей-то облик.

Заказан на сегодня красный столик.

И никого. Ты думаешь о ней.

Но не придёт.

11.07.2020 года 20:25

Месяц май. И вот-вот выпускной окунет меня в белое платье.

Одноклассники, время со мной, уделяя внимание, тратят.

Я красива и очень стройна, грудь четверка, осиная талия.

И давно уже плачет за мной Аргентина, Канада, Италия...

Я отличница. Мой аттестат мне откроет любые дороги.

Только мама не хочет пускать на тусовки. Следит очень строго.

У меня дома кот, хомячки, попугай - обнаглевшая птица.

Но касание крепкой руки каждой ночью мне снится и снится.

Как-то в парке на белой скамье я спокойно читала Вольтера.

Ты подсел, подарил мне цветок и вцепился как в пташку пантера.

Улыбался, смотрел мне в глаза. Ты стихи мне прочитывал даже.

И Амур подоспел, как всегда. Я смеялась, я знала - промажет.

Но, увы. Видно несколько стрел оказались в прелестной мишени.

Пять минут. И уже фонари рисовали глубокие тени.

Ты коленки мои целовал. А потом... А потом где-то между.

И о твой комсомольский значок я порвала чулки и надежды.

13.03.2016 года 00:51

Рубрики: Хотів би щось змінити

Ти ходиш дахами, як сонце, шукаючи хмари холодні.

Не бачиш ні світла із вікон, ні рук що сплелися в обіймах.

Тобі не доречно казати що кисень не п'ється без водню.

Здавалося б дома, але відчуття дістає що у приймах.

Собакою виють коти за вікном, а за ним - друга ночі.

Хитається дядько, вечеря мабуть ну занадто вже ситна.

Ліхтар тарабанить, а сяйва, мерзотник, давати не хоче.

А на підвіконні зелена ледача колючка п'ять років не квітне.

Під шкірою серце клекоче, неначе ти бігаєш колом.

А ти кілька років стоїш, ніби вкопаний в камінь.

В тобі таке саме мовчання, безмов'я ще й тиша відколи

Не зміг обійняти усіх хто навколо словами й руками.

Ти ходиш дахами.

21.11.2016 року

Рубрики: Рідною | Я думав про кохання

Дивлюся у зимове синє небо.

Сказав би щось, але замало слів.

Не уявляю, як я жив без тебе.

Можливо я без тебе і не жив?

У лютому геть зовсім мало люті.

А надбагато сяйва і краси.

Оголені, очищені, розкуті

Річки, поля, озера і ліси...

Я назбираю чистоти у водах,

Енергії і тиші у лісів.

Яким то щастям є ковток свободи!

Я би сказав, але замало слів.

Замало слів...

01.02.2024 року 01:23

Пополам разорванная нить.
Сотканная из объятий, стонов...
Поцелуев, вдохов, феромонов...
Может быть напиться и забыть?

Пополам улыбки и слова
Встречи и ночные СМС-ки,
На сердцах написанные фрески,
Мысли, что попали в жернова.

А когда иссякнут грязь и ложь,
Домыслы, обиды и упреки...
Чистых строк бесшумные потоки
Смоют тяжесть как весенний дождь.

И тогда удастся все простить.
И опять вплетутся в паутину
Губы, руки, прогнутые спины...
Оживет надорванная нить.
...

Но сначала...

Рубрики: Хотів би щось змінити

Собаки виздихають час від часу.
Хто загризеться сам, під гавкіт псів.
Хтось думає, що пташка і одразу
Злітає, хоч ніхто і не просив.

Хтось лайкає, а хтось кляне до сказу.
Хтось думає, що це тавро віків...
Собаки виздихають час від часу,
Щоб заплямити вбивствами вовків.

16.04.2015 року

Не вірила ні віршам, ні словам,
Ні поцілункам, що із колій виривали.
Вона на розтин видана цепам
За ґратами буденної навали.

Не вірила, ховалась за паркан,
Що віддаляв від дотиків до серця.
Словами, що були гостріші перцю,
Ховалась у бездонний океан

Своїх думок про можна, та не все,
Про те, що поза вуха скажуть люди.
А що йому ті заздро-пересуди,
Коли закоханий, читав свої есе!

Уява, часом, злітає за дах.
Він віддано кохав! Її точили сумніви,
Що безпідставні, створені, надумані...
Ні, не такі, як образи в віршах.

Це він змінив її холодні будні,
На лаву у споріднених серцях.
Вона не вірила… Та то було у грудні.

30.12.2012 року 

Йому б дощів. Хоча б на кілька днів.

Щоб вмитися, щоб впитися дощами.

Щоби добряче, щиросердно злив.

Аби хоч трохи, та прийти до тями.

А сонце ліпить промені в лице.

Весна давно сховалася за рогом.

Усі думки скрутилися в кільце.

Навколо тиша, мов ніде нікого.

А ти така як завжди: гомінка,

Розумна дуже, навіть розумніша.

А користь з того розуму яка?

Коли так само в твоїм колі тиша...

Виходить нісенітниця якась:

У літні дні – несамовитий холод.

Того хто міг тобі сказати "зась",

Закреслила. І він тепер не поряд.

Він просто п’є гіркий зелений чай.

Він просто мовчки дивиться у хмари.

Щось тисне усередині, нехай.

І, час від часу, у очах примари.

Але ж які!

12.06.2017 року 22:09