Життя у павутині. В динаміках - Бетховен. Через буденні туги пливе порожній човен. Усе на скору руку, слова що без кінцівок. В клавіатурі – кава і крихти із тарілок.
У травневому сяйві розквітали тяжіння статеві. Миготіли свічками каштани молочні і навіть рожеві. І миттєво, ну майже, все чорне робилось прозорим, чи білим. Дещо коїлось з розумом, певно його підмінили.
За парканом, що слухає шепіт дніпровської хвилі, Зачаровані погляди, юні, й до заздрості – милі. Через мить – у обіймах, за дві – у цілунках тремтіли, За три миті – він ніжно торкається пружності тіла...
За чотири розстелено, ні – відкорковано ліжко. Різко дах підривають охайно поголені ніжки. Вже начхати чи довгі вони, чи криві, бо занадто хороші... Два закоханих серця вдягали лаштунки шаленої ночі.
А на ранок – білизна, що пахне парфюмом спокуси, Поцілунки у вушко і нижче, хоча вже й не мусиш. І слова, ті що вчора, звучали як байка вкладання у ліжко... На сьогодні – ну майже правдиві, улесливі, трішки.
Весна делилась красотой, а птицы пели. Теплее было чем на той, на той неделе. Салютом вспыхнули, вокруг, сирень, каштаны. Я трезвым был, «сухим, как лист», казался пьяным.
Весенний ветер, молодой цветы колышет. Слащаво трутся, меж собой, коты на крыше. Такое снится по ночам! Но грех стыдится. К чему весенняя пора? Пора влюбиться!
Пора нырять, закрыв глаза в стогу из сена, Приняв объятия любви. Любовь – нетленна! Читать красивые стихи и небылицы! Делиться внутренним теплом, собой делиться.
За роками
