Вечерний город опустел. И ставни заперты, и двери... А я ищу вчерашний день, в котором сам же был потерян. Мерцают тускло фонари, листва под ветром шевелится, Среди мелькающих теней едва разглядываю лица.
Прохладой балует июнь, я не спеша иду бульваром, Все так же в поисках себя, ловлю глазами фары, фары! Вот-вот нагрянет летний дождь, стальные тучи скрыли звезды. Смотрю на лавочке она, совсем одна, совсем замерзла.
И кто-то дернул за рукав, разбавил безрассудный вечер. Не спрашивая, а зачем? Я снял пиджак, укрыл ей плечи. Мелькнуло несколько секунд, а мне казалось – жизнь застыла... Она взглянула мне в глаза и проронила: «Очень мило...»
Если зажжен внутри пожар – кому-то это очень надо... Она кивнула на мое: «Если позволите, присяду?» Мы проболтали до утра, о чём, скажите-ка на милость? Затем – ближайшие кафе, а после мы уединились.
Ее горячие уста, ее безумные ладони... Коснулись очень нужных мест. А дальше ничего не помню... Кончено, все не просто так. И что там дальше – будет видно. Пиджак, мой серенький пиджак – тепло, уютно и солидно.
Я дуже не люблю, коли люблю не дуже, Коли п'янке кохання — наругою паплюжать, Коли язик в неправді до піднебіння липне, Коли нещирим словом тебе лизун засипле...
Я дуже не люблю корисливої дружби, Бо від її обійм набридливо й сутужно. Мені доволі дивно і якось гидко навіть, Коли сміються в очі, а в спину — кіл втикають.
Я не люблю прислів'я: "Моя хатина — скраю..." Кому життя чудове в краю, де нас немає? На щастя, гріє душу оптимістичне слово: Нормальних — значно більше! Хіба ж це не чудово?
Завтра осінь. І дерева змінять колір, та облізуть. Ляпне з неба, парасолі закружляють між стовпів. Літнє скинуть і ховаючи у шафу та валізу Пригадають про відпустку, за широтами степів. Завтра осінь. Учні знову повертаються до школи. З балачками про насиченість шалених літніх днів. Вже дорослі, навіть надто і серйозні, як ніколи. Хвалькуваті, не моргаючи прибрешуть, що хто хтів... Завтра осінь. Першокурсниці з великими очима... Білі блузи і розрізи на спідничках, вище ніг. Завтра осінь, ну а літо залишилось за дверима. Післязавтра – задощило, голі віти, тихо, сніг.
Знаєш, ти така сама, як була і раніше. Тільки очі світліші і душа стала більша. Тільки серце зробилося дуже гарячим І відкритішим стало, а як же інакше?
За роками
