Коли корявий кіл стирчить у твоїй спині, Коли ганьба і безлад у ліжку і в країні. Коли ти пишеш стогін, коли ти на межі, І думи не несуться в надщербленій душі...
Коли один у полі, а воювати – треба, Коли тобі на лоба не сипле манна з неба. Коли тебе не тягне в палкі обійми дівки, Не додають натхнення два гранчаки горілки...
Ти маєш розуміти – прийшов капець до хати, І лікувати пізно, пора – оперувати! Схопив гомілки в руки, втягнув живіт до спини! Гайда до розбудови квітучої країни!
У осіннім спокої, в мареві осіннім, Закохатись в дівчину стати неспокійним. У думках цілуючи, дивлячись на ніжки, Не стояти осторонь, доторкнутись трішки.
Дарувати пристрасті і себе натомість. Цілувати з солодом, втративши свідомість. Обійняти лагідно, дивлячись на ніжки, Завертітись фуркалом, полонити ліжко...
І під ранок стишившись, заварити трави Від кохання зрошеним, ні не від забави! Без ознак облудності, від душі, охоче, Говорити лагідно, дивлячись у очі.
Час рікою тече, час спливає невпинно. Та коли ти не поряд – він повзе, як гадюка. Забиває у душу ясенового клина, Виколупує з серця по шматочку – розлука.
Остается молчать и смотреть на холодное небо. Улыбаться, с натяжкой, и думать, что все хорошо. Может все так и есть, все нормально, а мне бы, а мне бы... Мне бы солнца глоток, в росу окунутся, и что-то еще...
Не встречает восторгом, бывалым, морозное утро. И хотя не бушует снегами красавец февраль, Я совсем обленился, босым не хожу, почему-то, Не качаюсь нагим по искристому снегу, а жаль...
Умываясь, не вижу былого огня в отражении. Закрываю глаза, открываю – повторы опять и опять... Стоп дружище, ведь каждый родившийся день – день рождения! Присмотрись, ты себя там увидел? Чего еще можно желать?
Намалюй мені квіти, що я подарую колись, Як вони прикрашають собою твоє підвіконня. Намалюй їх багато, у всіх закуточечках, скрізь... Намалюй, як милуєшся ними, чудового ранку, з просоння.
Намалюй мені небо, в якому пірнають птахи, Намалюй, що у ньому щоденно панує безхмар’я. Як до нього торкнулись, ціловані сонцем, гілки. Намалюй, як вдихнувши, відчую запал, навіть жар я.
Намалюй мені сходи, якими не томишся йти До зірок, чи до мрій, що зібралися над головою. Намалюй, бо крім тебе не зможе ніхто, лише ти. Намалюй мені щастя ввійти у майбутнє, з тобою.
За роками
