У твоїх поцілунках – сонця промінь прозорий, Місяць – човен величний, найяскравіші зорі. У твоїх поцілунках – неба синього квіти, Білим пухом чарують, надихають летіти.
Ми гуляли вночі, що коротша від днів, Підбирали ключі від серцевих замків, Підбирали слова нашим душам близькі. Всі кудись поспішали... Ми були не такі.
Пізній вечір. Грудень плаче срібною сльозою Ти сьогодні зовсім поряд, але не зі мною. Поховалися морози, швидко потепліло. То твоє гаряче серце природу зігріло.
Не любить. Що тепер? Принаймні що робити? Лишитися? Піти? Проситися? Запити? Подумати? Про що? Промовчати? Сказати? Ні, дійсно, що тепер? У кого запитати?
За роками