Нарешті закінчилися слова, що вибухали з пороху емоцій. Вона на іншим березі... сама. І ти би мав, але на тому боці Для тебе не лишилося тепла, а може навпаки його багато? І неможливо дотиком крила, чи подиху той жар опанувати.
Хіба збагнеш, коли приходить зась? Хтось вирішив що ви занадто грішні.. Якоїсь миті вже не стало вас! Є ти, вона, є інші і колишні... Знайомі чи не близько, як колись закохані і звідусіль гарячі, Що заглядали у безкрайню вись і слухали як дощ ночами плаче.
Хіба то зле – наблизитись до хмар в обіймах вітру, що не знає межі, Того що, часом, здійме до Стожар, а інколи спотворює пожежі... У попіл. І не в тому річ, що гордощі виплескуються зовні. Гармонія пішла і навіть ніч до ранку утиратиме солоні
Прозорі сльози. Звісно час мине, не знаючи повернення чи втоми. А хтось невпинно дивиться з небес, вирішуючи щомиттєво: хто ми... Торкаючись висот чи то глибин, блукаючи невпинною ходою… Відкрили очі: вас уже не двоє, а півтора... Ні, певно вже – один...
Ще гірше – нуль. В потилиці з вербою... Збирай останки і ходи на дзвін. З віками, все мине саме собою... І відлетить як журавлиний клин.
До спогадів... на полотні сивин, вкриваючи і душу сивиною.
Був сьогоднішній день важливішим щодення, Були він і вона, були творчість й натхнення! Було кілька питань у поєднанні стилів, І розмова очей через скло об’єктивів.
Все в мире неизменно, все бегает по кругу Бывает малость легче, бывает очень туго. Когда забрали землю, мой прадед злобно сплюнул: «Ведь мы не крепостные, переживем коммуну!»
Да было тяжелее, когда-то было туже, Наши отцы босыми черпали дождь из лужи. Их деды утешали, ложа на плечи руку: «Мы пережили войны, переживем разруху!»
Партийная элита глумилась над страною, Кормили трудоднями крестьян, в года «застоя». Вливалась пропаганда в доверчивые уши: «На стройки, комсомольцы! Вот-вот и станет лучше…»
Держава развалилась, как ком из тараканов, Комса и комуняки – владельцы новых кланов. Все «жирное» – забрали, что не смогли – скосили: «Мы пережили бедность шагаем в изобилье!»
Да, стало малость легче, народ окреп деньгами, Но вскоре, был обломан осенними деньками. Пришла гадюка «крыза», с Америки, Европы… У них-то все нормально, мы оказались… скраю…
Меняются премьеры, министры, президенты… Сменили голубые – оранжевые ленты… А ремешок затянут все туже, туже, туже… Того, глядишь и лопнет. Тогда – «ховайся друже!».
За роками
