Затерты углы и размазаны грани, Фигуры – забыли о слове: статично. Загадка и таинство "Ежик в тумане"... Все нежно, порой не привычно – пластично...
Смешались детали, в движении – тело. Нерезко в глазах, или слизаны формы... Контрастно и жестко, видать – надоело. Свобода лишь там, где оторван от нормы.
Свобода лишь там, где размыты границы, Где руки не связаны кованой цепью. Где в небе парят не пингвины, а птицы, Где ты не расчерчен – рисован пастелью.
И изредка, может привидится, ложно, Что где-то, меж черным и белым – рябое. Размытость и серость украсить – возможно. За мягкими гранями – нечто иное...
Звичайний сантехнік, в мозолях долоні, Не красень, але й не лякав перехожих. Жив виключно сам, не було йому схожих В роботі, в одному із спальних районів.
Раптово зайшов в ательє біля дому, Відбиток замовив на білу анкету, Щось дивне відчув і шалене потому, Побачивши образ в п’янкім силуеті.
Чудова фігурка в французькому стилі, Малесенькі груди, насилу помітні... Вона була юна, привітна і мила. Знімає й друкує в червоному світлі.
Дар мови згубив і забув про світлини, Незграбно спитав, чи його познімає, За кілька хвилин у Іллі до Марини Було відчуття, що давно іі знає….
Вони захопились у творчім полоні І сталося те, чого спільно хотіли. Він міцно тримав її лагідне тіло, Вона віддалась на червоному фоні.
Він мало не впав, знепритомнів на людях, Коли було час забирати світлини… Іржавим дротом написало на грудях: Вона відлетіла у іншу країну.
Чи було кохання в Іллі і Марини? Розкажуть брехливі сороки на гілці, Він десь за два тижні, розправивши спину, До неї злетів… з даху на поверхівці.
І років за двадцять у штаті Айова Дорослий юнак: «Ким він був?» - запитає. Вона щось про небо придумає знову. А це - майже правда, він досі літає...
Перший місячний день незабутнього року. Перше стишене: «Так», перші стримані кроки. Поцілунок не мав ні перерви, ні часу… Розліталися: сумніви і одежа одразу.
Простирадло як совість, як душа – сніжно-біла. Розвівалися коси, розкривалися крила! Їх кидало під стелю і як дзиґу кружляло. Він казав: «Зачекай», а вона вже палала...
Він узяв її цноту дуже ніжно, охайно.. Вона тихо сказала: «Це було надзвичайно...». Досить довго тремтіла у обіймах любові, То були відчуття – щойно придбані, нові...
Їх повільно гойдало у фарбованім небі, Де зірки і веселка, тобто все так як треба... Її геть не чіпало їхнє спільне майбутнє... Перший раз, перший біль, перша ніч незабутня.
Еще лет десять и – привет! Морщины вырастут на шее. И, потихонечку полнея, Начнешь следить за бегом лет. Ты возразишь: «Конечно – нет! Я не хочу, не постарею».
Еще лет десять и в лесу Запахнут, как-то горче, ели. Без жажды резвости в постели, Войдешь в иную полосу. Небрежно обронив слезу, Уснешь, под утро, еле-еле...
Еще лет десять и – дилемма... Как будто снова в первый класс, Когда и с кем, и сколько раз Не разрешилась теорема... Нет, что там будет через время – Пустое... Нужно жить сейчас.
« – Куме! – Га? – А Ви знаєте як кляті москалі називають шалене кохання? – Як? »
«Блізость»
У світі – безліч чудернацьких слів: Синоніми, тотожні й нетотожні. Таке придумати не зміг, якби й схотів: Кохання – «блізостью» назвати! Як так можна?
У мовознавстві – придбані скарби. Щось віддаємо - й маємо натомість... Культури інші – поважай, вивчай, люби! Як так - то так... Та, люди, майте ж совість!
Весь світ розділений на мови, прапори... Слова – споріднені, вимова – специфічна. То зрозуміло, але що не говори: Казати «блізость» на кохання – не етично.
Команда ложила! Ложила на всех! На нас, на болельщиков и на трибуны. Олимпа достали! Взял на душу грех, И передал грекам поводья фортуны.
Куда подевались отвага и честь, Задор богатырский Великой России. Казалось бы, ноги и головы есть! Соперник – так-сяк... А победу-то – слили.
Ну ладно бы немцы, испанская рать... Сломались мечи… Но доспехи – не ржавы... Боюсь, что десятку убогих – насрать На славу, престиж необъятной Державы.
А может быть продали бой за гроши, Пытаясь сместить своего воеводу? Полны сундуки, а в карманах – шиши Стране и ее трудовому народу.
За роками
