Починається ніч, місяць світить з безкрайнього неба, Тихо шепчуть вітри, колисаючи голі верхівки. А я хочу тепла, твоїх рук, твоїх уст! Мені треба! І чомусь не заснути, якось порожньо і дуже гірко.
Ні дзвоника, ні слова. Що сталося? Не ясно. Яскраво запалало! Забулося і згасло? Слова заметушились і відгуку чекають. Не чути... Лиш сороки надворі галакають.
Листи летять у прірву, уже без застережень, Рядки вбирають букви без будь-яких обмежень... Не знає, що й гадати, що коїти не знає, Відколи порожнеча надію вигризає...
Яке ж воно чудове, яке кохання – красне! Але як гірко ріже в мовчанні без пояснень... Лишає безперервно в серцях глибокі шрами... І все одно кохаєш, зализуючи рани...
За роками